Ви є тут

Навички ХХІ століття і шкільна освіта

За матеріалами книги Б.Триллінг і Ч.Фейдл

«Навички ХХІ століття. Навчання для життя у наш час»

(переклад з англійської С.Христофорової)

 http://edu.rucamp.org/posts/14425029

підготувала Ірина Кузьменчук

 

Навички ХХІ століття і шкільна освіта

 

Загадка успіху чи невдачі в  тому,

щоб знати, яких пріоритетів дотримуватись,

а які відкинути чи замінити, коли змінюються часи.

Джаред Даймонд

 

 У ХХІ століття  неграмотні  не ті, хто не вміє читати і писати,

а ті, хто не може вчитися, а ще -  забувати те,

чого  навчився, й переучуватися.

Елвін Тоффлер

 

Я повинен був засвоїти, що сутність навчання в  тому,

що воно не для мене, а для розвитку їхнього мислення і їхніх навичок.

З роздумів учителя

 

 

Яким учитель бачить ідеального учня (випускника школи)? Незаангажованим, самостійним, відповідальним, здатним критично мислити; відкритим до нового, готовим навчатися впродовж усього життя; толерантним; моральним, вдячним. Саме ці якості дадуть юному громадянинові змогу реалізуватися, бути в житті успішним.

З  переходом від індустріальної ери до епохи знань (саме так називають ХХІ століття) не лише з’являються нові професії, а й визначаються принципово нові до вмінь працівників вимоги.

Якщо ланцюжок вироблення товарної продукції в індустріальну добу виглядав як

 

видобуток — обробка — збирання — збут — поширення — продукція (і послуги),

 

 

то в епоху знань вигляд він має принципово інший:

 

неопрацьовані дані — інформація — знання — досвід — збут — послуги(і продукція).

 

 

Таким чином, основні виробничі ресурси ХХІ століття -  інформація та знання. Для того, щоб створювати нові товари і послуги, які вирішують реальні проблеми суспільства і задовольняють потреби людей, необхідні висококваліфіковані спеціалісти у сфері аналізу й обробки інформації. Саме таким фахівцям судилося стати основною рушійною силою економічного зростання в ХХІ столітті.

Збільшення можливостей щодо опрацювання, зберігання і накопичення інформації та широкий доступ до великої її кількості через мережу Інтернет - результат бурхливого розвитку цифрових технологій. Ще в 2008 році Cooglе повідомив, що його база даних складається із… трильйона веб-сторінок. У зв’язку з цим виникає два питання: як із такого огрому інформації вилучити справді потрібну і за якими критеріями перевірити її достовірність?

Феноменом епохи знань стала поява так званого інтернет-покоління, яке  виросло і сформувалось у цифровому середовищі, представники якого про найвпливовіший інструмент суспільних змін - цифрову інформацію і технології комунікації знають набагато більше за своїх батьків і вчителів. Дослідження, що проводилось серед більш ніж 11 тисяч молодих людей, виявило загальні ознаки (лінії поведінки, відносини, очікування), які суттєво відрізняють їх від батьків.  Інтернет-покоління потребує:

  • ретельного й прискіпливого аналізу всього, що  відбувається;
  • оперативності інформування та комунікації, чітких відповідей на питання;
  • чесності й відкритості у взаємодії з людьми, що представляють комерційні й урядові організації та освітні заклади;
  • свободи висловлювання власних поглядів, можливості для кожного  вільно обирати й визначати, що для нього є правильним;
  • поєднання роботи, навчання й участі в суспільному житті з розвагами та іграми;
  • співробітництва і взаємодії як важливої частини своєї діяльності;
  • нововведень у сфері зайнятості, вироблення товарів і послуг, взагалі в житті.

Усі названі вище потреби висувають нові вимоги до освіти ХХІ століття, яка має не лише дати базові знання з різних галузей науки і мистецтва, а й сформувати навички, які допоможуть молодим людям максимально реалізувати власний потенціал і досягнути високих результатів. Таким чином, щоб бути успішним у житті, треба оволодіти так званими «Навичками ХХІ століття».

Відповідно до освітньої програми «Партнерство з підтримки навичок ХХІ століття» виділяють три блоки  навичок:

  • навички навчання й новаторства;
  • навички в галузі інформації, засобів зв’язку й технологій;
  • професійні і життєві навички.

Найважливішими вважають навички навчання й новаторства. До них відносять:

критичне мислення й прийняття рішень (експертне мислення);

комунікацію і співробітництво (комплексне спілкування);

креативність і новаторство (гнучкість розуму й винахідливість).

Розвиток критичного мислення та спроможність приймати рішення вважають основою навчання ХХІ століття. Останні дослідження в галузі когнітології (науки про когнітивні (пізнавальні) процеси у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу),  поставили під сумнів принцип «спочатку знання, а потім їх застосування». З’ясувалося, що використання знання вже у  процесі його отримання, а також застосування навичок критичного мислення, значно підвищує рівень мотивації та покращує результати навчання. У процесі вивчення кожної дисципліни, на кожному етапі викладання й навчання слід застосовувати високі вимоги до мислення й активне застосування знань.

Крім того, ефективність системи навчання школярів «одне за іншим», яку насаджували вищі педагогічні навчальні заклади (спочатку знання, потім розуміння, далі аналіз, після чого синтез і, нарешті, оцінка) заперечують результати досліджень останніх десятиліть.

У відкорегованому варіанті ієрархії навчальних дій склався такий ланцюжок:, зрозуміти, проаналізувати, запам’ятати, застосувати, оцінити, створити. Дослідники вважають, що названі процеси можуть відбуватися як одночасно, так і в зворотному порядку. Згідно з результатами досліджень поєднання деяких із цих процесів навіть покращує результати навчання. Наведений варіант ієрархії добре спрацьовує в проектній діяльності.

Відповідно до досліджень програми «Партнерство з підтримки навичок ХХІ століття», оволодіння навичками критичного мислення й прийняття рішень передбачає, що учень має бути здатним:

розмірковувати, тобто застосовувати різноманітні види умовиводів (індуктивне, дедуктивне мислення та ін.) у залежності від ситуації;

         застосовувати системне мислення, тобто аналізувати, як частини цілого у складних системах взаємодіють між собою;

робити висновки та  приймати рішення:

  • ефективно аналізувати й оцінювати експериментальні дані, судження, твердження й переконання;
  • аналізувати й оцінювати найважливіші альтернативні погляди;
  • синтезувати й установлювати зв’язки між даними та аргументами;
  • тлумачити дані, робити висновки, основані на об’єктивних дослідженнях;
  • критично розмірковувати над питаннями навчального досвіду й навчального процесу;

              вирішувати задачі, використовуючи як традиційні, так і інноваційні способи; формулювати і ставити важливі питання, що прояснюють різні погляди.

Розвивати навички комунікації і співробітництва можна по-різному, проте найкраще у процесі спілкування й співробітництва з людьми. Сучасні інформаційні технології значно змінили способи спілкування: спілкуватися можна не лише в реальному часі й просторі, а й віртуально: за допомогою соціальних мереж, чатів, електронної пошти. Це дозволяє розширити коло співрозмовників, проводити спільно з людьми із різних міст і країн заходи, створювати навчальні проекти. Навички комунікації і співробітництва формуються на основі таких умінь:

спілкуватися ефективно:

  • чітко формулювати думки; ефективно застосовувати усне, писемне та невербальне спілкування;
  • слухати (читати) уважно, щоб зрозуміти смисл сприйнятого (дані, ставлення й наміри, оцінки);
  • використовувати комунікацію з різними цілями (для інформування, мотивування й переконання, вказівок);
  • опановувати різноманітні інформаційні засоби і технології, оцінювати результати їхнього застосування;
  • ефективно спілкуватись у різноманітних умовах (зокрема, у багатомовному просторі);

бути здатним  до співробітництва:

  •  ефективно працювати в різних командах і виказувати до них повагу;
  • виявляти гнучкість, готовність допомагати й бути корисним, бути спроможним до необхідних компромісів задля досягнення спільних цілей;
  • брати на себе частину відповідальності за спільну роботу й цінувати особистий внесок кожного члена команди.

  Чимало дослідників дотримується думки, що епоха знань невдовзі поступиться місцем епосі інновацій, ознаки громадянина якої -  здатність вирішувати проблеми новими методами, винаходити нові технології та модифікувати вже наявні, відкривати нові галузі знань.

      Такий прогноз суттєво збільшує актуальність опанування навичок креативності й новаторства, несприятливий вплив на формування яких  здійснює орієнтованість сучасної освіти на автоматичне запам’ятовування фактів та її націленість на успішне виконання робіт з перевірки знань. У суспільстві утвердилася помилкова думка, що креативність притаманна тільки геніям або важлива лише для молодих людей,  креативності не можна навчитися, її не можна виміряти. Справді, універсального тесту для визначення рівня сформованості креативності не існує, але існують оціночні інструменти, кожен з яких вимірює різні аспекти креативності в різних сферах -  від точних наук до мистецтва.

    В основу креативності покладено уяву, яка кожній людині властива від народження. Креативність і новаторство можна виховувати, заохочуючи в учнів допитливість, відкритість до нових ідей, навчання шляхом проб і помилок. Як і інші навички, креативність можна розвивати.

До блоку навичок у галузі інформації, засобів зв’язку й технологій відносять інформаційну грамотність, компетентність у питаннях передавання інформації, застосування інформаційних і комунікаційних технологій. Навички в галузі цифрових технологій життєво необхідні,  щоб опановувати інструментарій інформаційних, медіа- і комунікаційних технологій, що постійно розширюється. Крім того, ці компетенції активно сприяють розвиткові інших навичок ХХІ століття.

Щоб оволодіти навичками інформаційної грамотності школярі повинні навчитися

раціонально й ефективно отримувати інформацію, критично її оцінювати;

використовувати інформацію, оперувати  нею, а саме:

  • використовувати інформацію правильно й креативно, відповідно до специфіки проблеми, що розглядається;
  • керувати потоком інформації, здобутої з різноманітних джерел;
  • при отриманні доступу до інформації та в її використанні керуватись основоположними принципами етики та законами.

Маючи широкий вибір засобів інформації і цифрових носіїв, школярі ХХІ століття повинні розуміти, як використовувати медіа-ресурси для навчання і медіа-інструменти для створення ефективних продуктів комунікації (відео/аудіо, веб-сайти, блоги, подкасти і т.ін). Згідно з дослідженнями Центру медіа-грамотності компетентність у питаннях використання засобів інформації забезпечує «отримання доступу до інформації, аналіз, оцінку й отримання різних форм повідомлень, формує розуміння ролі, яку відіграють засоби інформації в суспільстві, а також розвиває необхідні дослідницькі навички і навички самовираження». Оволодіння  навичками медіа-грамотності вимагає від учнів сформованих умінь

аналізувати засоби інформації:

  • розуміти, як, чому і з якою метою створюються медіа-повідомлення;
  • розглядати різноманітні інтерпретації повідомлень; вивчати, яким чином у засобах інформації враховуються (або не враховуються) різноманітні системи цінностей і поглядів і як засоби інформації впливають на переконання і поведінку людей;
  • при отриманні доступу до медіа-ресурсів і їх використанні керуватися основоположними принципами етики й законності;

створювати медіа-продукцію:

  • розумітися на інструментах створення інформаційних ресурсів і використовувати їх;
  • мати уявлення про те, які мовленнєві звороти і тлумачення доцільно використовувати в  умовах багатомовності.

Усі ці навички сприяють формуванню компетентності щодо ефективного використання засобів інформації.

Інформаційні та комунікаційні технології вважають найважливішими інструментами ХХІ століття. Сформованість компетентності в питаннях інформаційних і комунікаційних технологій передбачає, що учень уміє

ефективно використовувати технології:

  • застосовувати технології як інструменти пошуку, організації, оцінки і передачі інформації;
  • належним чином використовувати цифрові технології (комп’ютери, персональні цифрові секретарі, медіа-плейєри, супутникові навігаційні системи, засоби комунікації та соціальні мережі для отримання, управління, інтегрування, оцінки і створення інформації;
  • при отриманні доступу до інформаційних технологій і їх використанні керуватись основоположними принципами етики та законності.

До третього блоку – життєвих і професійних навичок – відносять гнучкість і адаптивність, ініціативність і самостійність, навички соціальної і міжкультурної взаємодії, продуктивність і відповідальність, лідерство і здатність відповідати за свої дії. Розглянемо ці навички.

Високий темп технологічних змін змушує швидко пристосовуватись до нових засобів комунікації, навчання, роботи і життя. Люди частіше змінюють професії, у багатьох сферах діяльності внаслідок інновацій з’являються принципово нові види робіт. Спроможність коригувати плани у відповідності до нових обставин є однією із найважливіших навичок у часи змін. Уміння адаптуватися – подивитися на проблему, що розглядається, з іншого боку – є значною перевагою, адже в результаті можуть виникнути унікальні, креативні, справді новаторські рішення. Цінується також гнучкість і пристосованість іншого кшталту – спроможність вилучати користь із критики, гідно переживати поразки та невдачі. Володіння навичками гнучкості і пристосування  означає, що учні мають вчитися

адаптуватися до змін:

  • призвичаюватися до різноманітних ролей, обов’язків, змінювати плани відповідно до різних ситуацій;
  • ефективно працювати в атмосфері невизначеності і змін пріоритетів;

бути гнучкими:

  • ураховувати в роботі відгуки і зауваження;
  • адекватно сприймати похвалу і критику;
  • ставитись із розумінням до різних поглядів і вірувань, урівноважувати їх, знаходити компроміси, особливо в багатонаціональному середовищі.

       Такі навички можна виховати, залучаючи учнів до проектної діяльності, групової роботи.

Кожен учитель знає, як важко сформувати в учнів внутрішню мотивацію, особисту зацікавленість, ініціативність у пошуках нових знань. Вирішенню цих завдань сприяють технології, які пропонують інструменти для самостійної дослідницької і навчальної діяльності. Це можуть бути проекти різних типів, позакласні заходи, наставництво (старших над молодшими, сильніших над слабшими), участь у конкурсах, турнірах, написання дослідницьких робіт тощо. Для того, щоб розвивати  ініціативність і самостійність школярі мають учитися

         визначати цілі і керувати часом:

  • ставити завдання у відповідності до мети і визначених критеріїв успіху;
  • ефективно розподіляти час і  навантаження;

працювати незалежно, тобто визначати, контролювати, ранжувати за чергою і виконувати задачі без безпосереднього нагляду вчителя;

працювати  самостійно:

  • не обмежуватися базовими методами засвоєння навчального плану, виходити за його межі, виявляти і розширювати свої знання; виявляти ініціативу;
  • позитивно сприймати ідею навчання упродовж життя;
  • критично аналізувати попередній досвід, для того щоб досягти успіхів у майбутньому.

         Спроможність ефективно і креативно працювати, незважаючи на будь-які відмінності однокласників або членів групи (команди) відносять до важливих життєвих навичок ХХІ століття. Жити в різноманітному багатокультурному багатонаціональному світі, толерантно ставитися до культурного спадку різних народів, поціновуючи  культурний спадок свого народу, бути громадянином світу і патріотом своєї землі навчають різні шкільні предмети.

         Формування навичок соціальної і культурної взаємодії вимагає удосконалити роботу над здатнівстю

        ефективно взаємодіяти з іншими людьми, тобто розуміти, коли доцільніше говорити, а коли слухати; поводитися шанобливо;

        ефективно працювати в різних командах:

  • поважати культурні відмінності, працювати з людьми різного соціального і культурного становища;
  • ставитись без упередженості до різних переконань і цінностей;
  • максимально ефективно використовувати соціальні і культурні відмінності для генерації нових креативних ідей і підвищення якості роботи.

         Важливими життєвими і професійними навичками є лідерство і здатність відповідати за свої дії. Навички лідерства і здатності відповідати за свої дії передбачають формування здатності учнів

               скеровувати інших і керувати ними:

  • використовувати навички міжособистісного спілкування і прийняття рішень, щоб справити вплив на інших і скеровувати їхні дії для досягнення спільної мети; максимально використовувати сильні сторони інших людей;
  • власним прикладом і відданістю справі надихати інших; бути чесним і в усьому керуватися нормами моралі;

               бути відповідальним за інших:діяти у відповідності до інтересів    

               групи.

Чи зможуть учні оволодіти  навичками ХХІ століття поряд з базовими предметами? Якими формами і методами навчання повинен володіти шкільний учитель, щоб ці навички сформувати?

Науковці вважають, що сформованості таких навичок сприяє навчання школярів

  • ставити «правильні» запитання,
  • виконувати різноманітні задачі, використовуючи метод проектів,  
  • застосовувати технології навчання, в основу яких покладено проектування як процес.

Звісно, шкільне навчання не має відкидати традиційні для освіти завдання: давати базові знання, формувати предметні вміння і навички, розвивати й виховувати. Навички ХХІ століття не входять у суперечність із базовими навичками і змістом навчальних програм. Проте слід прагнути  встановлення певного балансу, рівноваги між традицією і модернізацією.

У ХХІ столітті основою високого статусу людини поступово ставатиме не власність і не місце в корпоративній ієрархії, а розум, талант, уміння опрацьовувати інформацію і вирішувати складні інтелектуальні завдання. Епоху технологічної спадковості, коли майбутнє легко «прораховувалось», змінила доба технологічної непрогнозованості, тобто переходу до інтелектуальних технологій. Використовувати  та створювати такі технології мають бути готові сьогоднішні школярі. Це має розуміти шкільний учитель.

 

Використані ресурси

  1. Вікіпедія: Постіндустріальне суспільство

http://translate.yandex.ua/translate?srv=yasearch&url=http%3A%2F%2Fru.wikipedia.org%2Fwiki%2F%25CF%25EE%25F1%25F2%25E8%25ED%25E4%25F3%25F1%25F2%25F0%25E8%25E0%25EB%25FC%25ED%25EE%25E5_%25EE%25E1%25F9%25E5%25F1%25F2%25E2%25EE&lang=ru-uk&ui=uk

 

  1. Вехи совершенствования образования: образ будущего американской школы /http://metaver.ru/2009/american_pi/
  2. Лукша П.О. «Навыки будущего»: фронт радикальных инноваций в образовании: презентація /http://www.slideshare.net/PavelLuksha/skills-of-the-future-frontier-of-the-radical-innovation-in-education
  3. Ключевые компетенции для Европы//http://atc21s.org/default.aspx

 

 

 

 

ВАРТО ЗАМИСЛИТИСЬ

 

Сучасні швидкі й масові зміни створюють зовсім нову цивілізацію, що ґрунтується на високій технології, інформації та нових способах організації для досягнення економічних цілей. (О. Тоффлер).

 

Основні критерії розвитку інформаційного суспільства - кількість і якість наявної в обігу інформації,  її ефективне передавання й переробка. (А. Ракитов).

 

Інформаційне суспільство не зможе утвердитися на планеті саме по собі, без цілеспрямованої дії людей. Для того, щоб потенційні можливості інформатизації послужили планетарному співтовариству, потрібно багато чого змінити в його устрої та в стереотипах нашої свідомості. (М. Моісеєв).

 

Прогрес інформаційно-комунікаційних технологій перетворює суспільство не сам по собі, а завдяки зміні природи і властивостей створюваної і розповсюджуваної з їх допомогою інформації. Таким чином, концепція інформаційного суспільства перетворюється на концепцію суспільства знань («knowledge society»). Вона характеризується, крім технологічного, вимірами соціальним, етнічним і політичним. Невід’ємними її компонентами стали нові міждисциплінарні знання, що генеруються науковими і соціальними інститутами, підготовка високоякісного людського капіталу, яку здійснює освіта, створення додаткових багатств економікою знань і формування на цій основі інтегрального вектора розвитку суспільства, зорієнтованого на підвищення якості і безпеки життя усіх його членів. Парадокс сучасності полягає в тому, що людина, з одного боку, залежить від технологічного розвитку власного суспільства, а з іншого боку, вона сама відповідає за своє майбутнє, яке творить своїм інтелектом і здатністю до самовдосконалення. Через це людина стає головним суб’єктом і головним об’єктом глобального інформаційного суспільства, його засобом і метою одночасно. (Н.Токаренко).

 

*

 

ПРОЧИТАЙТЕ УЧНЯМ

 

   У постіндустріальному, інформаційному суспільстві лідерами прогресу є наука та освіта. Політики, які стверджують, що пріоритетом розвитку економіки має бути промисловість, штовхають свої держави до співтовариства «країн третього світу». Майбутнє слід будувати не на «проїданні» природних ресурсів, а на розвитку інформаційних потоків, інноваційних технологій. Країни, які живуть експортом природних ресурсів без глибокої їх переробки або з мінімальною переробкою, без використання інноваційних технологій,  врешті-решт опиняються в ар’єргарді прогресу.

Головним ресурсом будь-якої країни є працівники, які володіють сучасними технологіями, передовсім інформаційними. Такий людський капітал – головне багатство країни, і його необхідно готувати, не гаючи часу.

В умовах жорсткої міжнародної конкуренції економічний розвиток країни визначається головним чином її науковими і технологічними перевагами. Нам потрібне таке інноваційне середовище, яке виробництво нових знань поставить на потік.

Інформаційному суспільству необхідна передова система освіти, продуктом якої стануть люди високоосвічені, готові до використання та створення високих технологій і інформаційних послуг,  уміють розвивати, примножувати їх, спроможні нестандартно мислити, породжувати адекватні потребам  суспільства нові ідеї.

З інтернету.

 

 

Theme by Danetsoft and Danang Probo Sayekti inspired by Maksimer